Батьківщиною театру всі вважають Грецію, хоча згадка про перший театральний досвід датується 2500 р. до н. е. і пов язана з Єгиптом.
Але саме у Греції театр став формуватися, як мистецтво трагедії і комедії, також інших театральних форм. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом. На гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. У трагедіях Есхіла, Софокла, еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі. У комедіях Аристофана гостро висміювалися звичні і знайомі людські недоліки, пороки. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста і села зображував мім, який пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.
У давньоримському театрі відомі такі драматурги: Плавт, Сенека, Теренцій. Саме в цей час розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав: музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках.
В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичництва і його ритуалів торкнулася й театрального мистецтва. Театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви. Але не зважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів, жонглерів та Руських блазнів і скоморохів.
В Італії у 16 столітті народжуються жанри комедії і трагедії. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії ( Вільям Шекспір) та Іспанії ( Лопе де Вега, Мігель Сервантес).
На рубежі 16 -17 століть як окремий вид театру відокремлюється опера.
В театрах ставлять трагедії П.Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедії Ж.Мольєра.
Театральне мистецтво України теж бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх , танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. Перші зразки драми показували учні київської Братської та Лаврської шкіл ( 16-17 ст.).У 17-18 ст. широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 р. був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, колишньому костелі Єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з явився у 1806 році, в Одесі – в 1809 р., в Полтаві – в 1810 р. становлення української драматургії пов язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки – Основ яненка, основоположника художньої прози в українській літературі. У другій половині 19 століття в Україні поширився театральний аматорський рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Іван Карпенко – Карий. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
Новий період українського театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» ( з 1922 р. – модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з явилася кагорта талановитих акторів – Амвросій Бучма, Марія Крушельницька, Олександр Сердюк, Наталія Ужвій та інші. Тут були вперше поставлені п єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша та Володимира Виннниченка. Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Шекспіра, Шиллера, Мольєра. В наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам яті Леся Курбаса.
За роки незалежності в Україні з явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Світове визнання здобули театральні режисери Роман Віктюк, Андрій Жолдак . Низка талановитих акторів українського театру : Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв, Ольга та Наталя Сумські, та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках. Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові, «Тернопільські театральні вечори « у Тернополі.
Театр корифеїв - перша об’єднана професійна театральна трупа, створена у другій половині ХІХ ст., до якої увійшли кращі митці, корифеї української сцени
Театр корифеїв був створений М. Кропивницьким у 1882 році. Саме діяльність цього театру знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.
Корифей у давньогрецькому театрі позначав керівника хору або заспівувача, у сучасному ж розумінні це – найвизначніший діяч у певній галузі мистецтва, літератури тощо.
Театр корифеїв був на той час справжнім джерелом української культури. М. Кропивницькому вдалося об’єднати талановитих акторів: братів Тобілевичів (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та ін.
Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них -«Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та ін.
Із театром корифеїв також пов’язане ім’я П. Саксаганського.
Панас Саксаганський — багатогранний видатний актор з надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. Також він поставив понад 80 п’єс та написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа».
Творчість Марії Заньковецької також пов’язана з театром. У 1882 році в театрі корифеїв відбувся її сценічний дебют у ролі Наталки Полтавки. Саме для цього виступу вона обирає собі сценічний псевдонім Заньковецька від назви рідного села Заньки.
В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала таке сузір’я талантів, як сім’я Тобілевичів, де було шестеро дітей і четверо з них стали корифеями національного театрального мистецтва: драматург і актор І. Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П. Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру.
Актори театру зобов’язані були грати вистави трьома мовами. У царській Росії тоді діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською мовою.
В репертуарі театру поєднували драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі. Серед найвідоміших постановок – «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» та «Енеїда».
Театр корифеїв користувався величезною популярністю не тільки в Москві, а й у Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський.
Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.
Завдяки діяльності театру корифеїв друга половина XIX ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму.
