Олена Пчілка

   Справжнє ім’я — Ольга Петрівна Косач. Вона була однією з найосвіченіших жінок свого часу, а її творчий доробок – значний внесок і розвиток української літератури, науки та культури. 

   Олена Пчілка — мати поетеси Лесі Українки, сестра професора Михайла Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Любов до літератури, української пісні, звичаїв та обрядів їй прищепили батьки. 

   З 12 років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат, який закінчила у 1866. 1868 року, одружившись із П. Косачем, Олена Пчілка виїхала до Новограда-Волинського, де служив її чоловік. 

   Олена Пчілка збирала зразки народних вишивок. Видала книгу «Український народний орнамент», і стала першим знавцем української вишивки. Любила гарні книжки, змолоду любила танцювати, гарно одягатись. Товаришувала з Лисенком, Старицьким, Нечуєм-Левицьким, нею захоплювались Коцюбинський, Олесь, Франко. 

   Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів, серед яких і була Леся Українка. Виховання своїх шістьох дітей Олена не змогла довірити тодішній офіційній русифікованій школі. Тому разом з чоловіком навчали малечу вдома, наймали приватних викладачів. Неодмінною умовою виховання дітей були поїздки по селах. За словами Олени Пчілки – «щоб вони проймалися там українським народним духом». Для найталановитішої доньки Лесі – це був початок шляху що «Лісової пісні». І пізніше Олена Пчілка була для Лесі першим цензором, критиком, організатором, переписувачем, зв’язковим, упорядником, розповсюджувачем… 

   1886 р. виходить перша збірка поезій Олени Пчілки під назвою «Думки-мережанки», публікуються її оповідання та вірші в україн­ському журналі «Зоря». У кінці 90-х років родина Косачів переїжджає на постійне мешкання до Києва. Ольга Петрівна завідує літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», виступає з доповідями про українських, російських та польських письменників, пише нариси та спогади про видатних діячів української культури. У 1906–1914 — видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газети Гадяцького земства» (1917–1919). Ольга Петрівна Драгоманова була активною громадською діяч­кою, вона боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою. 

   Олена Пчілка знала щонайменше 5 іноземних мов. Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Лермонтова, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930).

   В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач зазнала переслідувань. 

     Відійшла у вічність Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві.

  Довгий час про неї не писали, не друкували її творів, намагалися викреслити з історії літератури. І лише останнім часом ім'я Олени Пчілки зазвучало в шані (в статтях, телепередачах, на вечорах пам'яті), яку їй давно вже мало віддати суспільство, про оновлення якого мріяла і для якого так багато зробила письменниця. 

    Кращі твори Олени Пчілки:
«Товаришки» (1887),
«Світло добра і любови» (1888),
«Соловйовий спів» (1889),
«За правдою» (1889),
«Артишоки» (1907),
«Півтора оселедця» (1908),
п’єса «Сужена не огужена» (1881),
п’єса «Світова річ» (1908) та ін.

   Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п’єс:

«Весняний ранок Тарасовий» (1914),
«Казка Зеленого гаю»,
«Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920),
«Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921),
«Кобзареві діти»