До 85-річчя від дня народження В.С.Стуса
"Справжні велети духу
спроможні бути вільними і в
невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи.
Власне, наявність таких людей дозволяла
вважати наш народ волелюбним".
Василь Семенович Стус -
український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім.Т. Шевченка (1990), Герой України (2005).
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в хліборобській родині в с.Рахнівці на
Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі
вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959 році у «Літературній
газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961 року викладає українську мову та
літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963 році вступає до аспірантури
Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої
молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків»
виключили з аспірантури. Далі були митарства на тимчасових роботах: поет
заробляв на життя, працюючи на шахті, на будівництві, в котельній, на
залізниці, в метро. 1965 одружився
з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився
син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса
опублікувати його першу
збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні
відгуки рецензентів, його другу збірку — «Зимові дерева» теж
відмовились друкувати. Однак її опублікували в самвидаві.
У 1970 книжка віршів поета «Зимові дерева» потрапила
до Бельгії і була видана в Брюсселі.
Поет не припиняв
своїх протестів проти арештів інтелігенції, утисків свободи думки, надсилав
листи до президії Спілки письменників, у яких гостро критикував порушення прав
на гласність і демократію.
1972
року поета разом з однодумцями (серед яких Ігор Світличний, Євген Сверстюк,
Ігор та Ірина Калинці) заарештовують. Звідтоді правозахисник до кінця життя
майже безперервно перебуває в таборах і на засланнях. Украй виснажений нестерпними умовами
ув’язнення, Василь Стус помер під час голодування у карцері 4 вересня 1985 року.
Його поховали на
табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій
підставі, що не вийшов термін ув’язнення. Згодом був перепохований в
Києві. У 1990 році Василь Стус був посмертно
реабілітований.
Твори великого митця стали
відомі широкому загалу лише з розвитком гласності й демократії. 1990 року була
надрукована перша в Україні збірка вибраних поезій «Дорога болю», за яку в
1991 році Василя Стуса посмертно відзначили Державною премією ім.
Т. Шевченка.
Твори, які є в
бібліотеці:
Стус, В. Зібрання творів: у 12 т. Т.
3. Час творчості / Василь Стус. – К. : Факт, 2008. – 751 с.
Стус, В.
Зібрання творів у 12 т. Т. 4, Вірші 1960-х років (поза збірками); Вірші початку
1970-х років (поза збірками) / Василь Стус. – К. : Факт, 2008. – 480 с., порт.
Стус, В.
Зібрання творів у 12 т.Т.5,Палімпсести.(Найповніший незавершений корпус)/
Василь Стус. – К. : Факт, 2009. – 768 с.- (Б-ка журналу «Київська Русь»).
Стус, В. Вибране [Текст] : [вірші,
проза, листи] / Василь Стус ; [упоряд., передм., с. 3—22, Д. Стус] . — Харків :
Час читати, 2016. — 539, [1] с.
Стус, В. Вікна в позапростір:
Вірші, статті, листи, щоденникові записи. Для ст. шк. віку. — К. :
Веселка, 1992. — 262 с.
Стус, В. Час
творчості / Василь Стус. – К. : Дніпро, 2005. – 704 с.
Перемоги Василька Стуса // Марина
Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину
Жиленко. Сер.: "Життя видатних дітей".- К.:УкрНДІСВД,2016.,іл. - С.71-92