Ювілейна інформинка "Мама" Русалоньки з 7-В" (до 50-річчя Марини Павленко)

Навіть найталановитіший твір без талановитого читача залишається чистою макулатурою 

                  Марина Павленко

   Марина Павленко - сучасна українська письменниця, художниця і викладачка. Народилася 1973 року на Львівщині в родині вчителів-словесників і теж письменників Ольги й Степана Павленків. Освіту здобула в Уманському ДПІ ім. П. Тичини. Спочатку працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. Від 2000 року викладає на кафедрі української літератури і українознавства того ж Уманського педуніверситету.

   Вона – кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків», монографії про П. Тичину. Член національної спілки письменників України.

   Марина Павленко ще й талановита художниця. Вона проілюструвала чимало збірок (у т.ч. й власні). Як художник-ілюстратор Марина Павленко стала відома завдяки оформленню видань своїх поетичних творів: «Чар-папороть» (2002 р.), «Душа осики» (2006 р.).

   За монографію «Тичининська формула українського патріотизму» Марина Степанівна Павленко удостоєна літературної премії «Благовіст».

    Співпрацює з багатьма українськими видавництвами, зокрема вінницькою «Тезою», харківським «Ранком», тернопільським «Богданом». Була переможницею і лауреаткою низки літературних конкурсів, серед яких «Гранослов», «Смолоскип», «Коронація слова» та інші.

Автор

• збірок поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Час-папороть», «Душа осики»;
• 5 книжок для підлітків з циклу«Русалонька із 7-В…»;
• книги казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)»;
• повістей-казок «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається»;
• повістей «Миколчині історії», «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» та ін.

В Публічній бібліотеці Гришковецької селищної ради є такі книги Марини Павленко:

Марина Павленко. Домовичок повертається / ілюстрації Світлани Железняк. -Київ : Грані-Т, 2010.- 170 с., іл.

Марина Павленко. Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів / ілюстрації Яни Гаврош.- Київ : Гранті-Т, 2012.-72 с., іл.- (Сучасна дитяча проза)

Марина Павленко. Русалонька з 7-В або Прокляття роду Кулаківських / ілюстрації Наталі Шишковської. -Вінниця: Теза, 2020. - 216 с., іл.

Марина Павленко. Русалонька з 7-В та Загублений у часі / ілюстрації Наталі Шишковської. -Вінниця : Теза, 2016.- 245 с., іл.

Марина Павленко. Русалонька з 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу / ілюстрації Олени Ваніфатової. -Вінниця : Теза, 2018.- 280 с., іл.

Марина Павленко. Русалонька з 7-В в тенетах лабіринту / обкладинка Оксани Тарнавської, ілюстрації Олени Ваніфатової. -Вінниця : Теза, 2016.- 278 с., іл. 

Марина Павленко про Павла Тичину, Надію 

Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко.- Київ: УкрНДІСВД, 2016,- 120 с., іл.- (Життя видатних дітей)

Ці книги раджу прочитати не тільки підліткам, 

а й вчителям та батькам!                                

Виставка-антологія до Міжнародного дня театру

                            Театр – це найсильніша підпора національного організму,
                             це збірний вияв слова нації, яка живе й бореться…
                                                Л. Нигрицький (Григір Лужницький)

   Всесвітній день театру - міжнародне професійне свято людей, чиє покликання - служіння великому і прекрасному. Відзначається воно щорічно 27 березня.

    Театральне мистецтво багато століть є для людства незмінно улюбленим, особливим, а часом загадковим...

    З нагоди свята пропонуємо вашій увазі виставку-антологію, яка розкриє перед вами книги про історію українського театру і його видатних діячів, про творчу індивідуальність кожного з них, про їхні здобутки і втрати, щасливі й трагічні миттєвості життя, про їх прагнення зробити цей жанр мистецтва доступним і цікавим...

Із історії театру

   Батьківщиною театру всі вважають Грецію, хоча згадка про перший театральний досвід датується 2500 р. до н. е. і пов язана з Єгиптом.

   Але саме у Греції театр став формуватися, як мистецтво трагедії і комедії, також інших театральних форм. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом. На гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. У трагедіях Есхіла, Софокла, еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі. У комедіях Аристофана гостро висміювалися звичні і знайомі людські недоліки, пороки. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста і села зображував мім, який пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

   У давньоримському театрі відомі такі драматурги: Плавт, Сенека, Теренцій. Саме в цей час розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав: музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках.

   В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичництва і його ритуалів торкнулася й театрального мистецтва. Театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви. Але не зважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів, жонглерів та Руських блазнів і скоморохів.

   В Італії у 16 столітті народжуються жанри комедії і трагедії. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії ( Вільям Шекспір) та Іспанії ( Лопе де Вега, Мігель Сервантес).

  На рубежі 16 -17 століть як окремий вид театру відокремлюється опера.

  В театрах ставлять трагедії П.Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедії Ж.Мольєра.

   Театральне мистецтво України теж бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх , танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. Перші зразки драми показували учні київської Братської та Лаврської шкіл ( 16-17 ст.).У 17-18 ст. широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

  У 1795 р. був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, колишньому костелі Єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з явився у 1806 році, в Одесі – в 1809 р., в Полтаві – в 1810 р. становлення української драматургії пов язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки – Основ яненка, основоположника художньої прози в українській літературі. У другій половині 19 століття в Україні поширився театральний аматорський рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Іван Карпенко – Карий. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

   Новий період українського театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» ( з 1922 р. – модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з явилася кагорта талановитих акторів – Амвросій Бучма, Марія Крушельницька, Олександр Сердюк, Наталія Ужвій та інші. Тут були вперше поставлені п єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша та Володимира Виннниченка. Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Шекспіра, Шиллера, Мольєра. В наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам яті Леся Курбаса.

   За роки незалежності в Україні з явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Світове визнання здобули театральні режисери Роман Віктюк, Андрій Жолдак . Низка талановитих акторів українського театру : Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв, Ольга та Наталя Сумські, та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках. Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові, «Тернопільські театральні вечори « у Тернополі.

Театр корифеїв - перша об’єднана професійна театральна трупа, створена у другій половині ХІХ ст., до якої увійшли кращі митці, корифеї української сцени

 Театр корифеїв був створений М. Кропивницьким у 1882 році. Саме діяльність цього театру знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.


Корифей у давньогрецькому театрі позначав керівника хору або заспівувача, у сучасному ж розумінні це – найвизначніший діяч у певній галузі мистецтва, літератури тощо.

Театр корифеїв був на той час справжнім джерелом української культури. М. Кропивницькому вдалося об’єднати талановитих акторів: братів Тобілевичів (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та ін.

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них -«Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та ін.

 Із театром корифеїв також пов’язане ім’я П. Саксаганського.

   Панас Саксаганський — багатогранний видатний актор з надзвичайним темпераментом, даром перевтілення, блискучою технікою. За своє творче життя Саксаганський зіграв понад сто головних ролей і багато епізодичних. Також він поставив понад 80 п’єс та написав дві власні комедії «Лицеміри» і «Шандрапа».

 Творчість Марії Заньковецької також пов’язана з театром. У 1882 році в театрі корифеїв відбувся її сценічний дебют у ролі Наталки Полтавки. Саме для цього виступу вона обирає собі сценічний псевдонім Заньковецька від назви рідного села Заньки.

В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала таке сузір’я талантів, як сім’я Тобілевичів, де було шестеро дітей і четверо з них стали корифеями національного театрального мистецтва: драматург і актор І. Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П. Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру.

Актори театру зобов’язані були грати вистави трьома мовами. У царській Росії тоді діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською мовою.

В репертуарі театру поєднували драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі. Серед найвідоміших постановок – «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» та «Енеїда».

Театр корифеїв користувався величезною популярністю не тільки в Москві, а й у Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський.

 Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.

Завдяки діяльності театру корифеїв друга половина XIX ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

Нові подаровані книги Петра Білоуса

      Друзі! Чудова новина! В Публічній бібліотеці Гришковецької селищної ради з’явилися новенькі книжечки  – ПОДАРОВАНІ! А найприємніше те, що надіслав їх нам сам автор - шановний наш земляк Петро Білоус! Щиро дякуємо за цей безцінний дарунок для користувачів, які з нетерпінням чекають на ЦІКАВІ СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ КНИГИ.

        Петро Васильович – видатний учений-медієвіст, фольклорист, краєзнавець, перекладач, літературознавець, поет і прозаїк, творіння якого хочеться читати і перечитувати. Його книги, написані живою літературною мовою, доступно і цікаво розкривають перед нами малопізнаний світ художнього слова української давнини, манять мандрівками до християнських святих місць, невимушено ведуть непростими шляхами нашої історії, щиро і правдиво вимальовуючи людину з її життєвими перепетіями...

         Дуже важливо, щоб фонди українських бібліотек поповнювались саме такою літературою, бо вона спроможна закласти базові цінності у свідомість читача, формувати думаючу особистість, творити основу для інтелектуального та культурного розвитку сучасної України.

Живуть, Кобзарю, поміж нас і голос твій, і пензель твій, і слово

                                                                                       СЛОВО ВЕЛИКЕ ПОЕТА –

                                                                                        ДУХУ СВЯТОГО ПЛАНЕТА,

                                                                                        ЧИСТОЇ СИЛИ КРИНИЦЯ,

                                                                                        ДОБРОЇ ДОЛІ ЗІРНИЦЯ:

                                                                                        МОВА ЙОГО НЕТЛІННА,

                                                                                        ПРАВДА ЙОГО БЕЗЦІННА!

                                                                                                               Павло Ткачук

 
    «Історія мого життя становить частинку історії моєї батьківщини» - теза з автобіографії Тараса Григоровича Шевченка.
       Україна… Вона була його найбільшою любов’ю, основою життєтворчості. Думав про неї, сумував за нею в холодному Петербурзі, гостро тужив за її дивовижною красою серед пустелі й рудих степів Оренбурзького краю. На відстані бачив блакитно-зелені ландшафти, білі хати серед вишневих садів, вітряки, верхівки церков…Тут була його душа…
       Про це розповідають друковані видання, представлені в «Літературній світлиці» Публічної бібліотеки Гришковецької селищної ради.
        Саме тут відбулася бесіда - присвята «Живуть, Кобзарю, поміж нас і голос твій, і пензель твій, і слово», в якій найактивнішу участь брали учні 5-В класу Гришковецького ліцею зі своїм класним керівником Яною Сергіївною Василюк.
         В процесі спілкування юні користувачі бібліотеки переконувалися, що Тарас Григорович мав не лише неперевершений дар поета. Великий Кобзар володів всеохоплюючим талантом. Він – професійний живописець, загальновизнаний гравер (його мистецька спадщина налічує 835 живописних полотен, рисунків, офортів та ескізів);великий майстер акварелі(210 акварелей, передусім пейзажів); блискучий портретист(150 портретів, у тому числі 43 автопортрети); працював як скульптор і навіть архітектор. Він був також талановитим аматором-актором, мав доброго баритонального тенора і надзвичайно артистично співав народні українські пісні.
           Творчий спадок Шевченка надзвичайно великий і багатосяжний, який не може не дивувати(240 поетичних творів – віршів, балад, поем, драма «Назар Стодоля» та дві незавершені драми, близько 20 повістей, надзвичайної ваги прозовий твір «Журнал»(Щоденник), Буквар для народних шкіл); в його доробку публіцистичні, літературно-критичні та інші праці. Багато віршів поета стали народними піснями.
         Дякуємо долі, що у нас є Тарас Шевченко – світоч, пророк,
який у пітьмі царського самодержавства явив пригнобленому світові мужній заповіт:
                        …вставайте,
                        Кайдани порвіте
                        І вражою злою кров’ю
                        Волю окропіте!
який, за словами Івана Дзюби, відкрив українському народові «розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього»:
                       …встане Україна
                       І розвіє тьму неволі,
                       Світ правди засвітить…

                                        …І на оновленій землі
                                         Врага не буде, супостата,
                                         А буде син і буде мати                                                                                                                               І будуть люде на землі.

Ювілейна інформинка "Поетичні слова ніби лилися з її душі"(до 120-ї річниці з дня народження Наталі Забіли)

                                                                        Я хочу, щоб у мирній творчій праці

                                                                        Квітчались села й кращали міста,

                                                                        Щоб син мій будував ясні палаци,

                                                                        Щоб колосилась нива золота…
                                                                                                                      Н. Забіла

     Народилася Наталя Львівна 5 березня 1903 року у Санкт-Петербурзі. У ії родині любили живопис, музику, літературу. Мати часто читала дітям вірші, які знала напам'ять. Тому Наталя змалку цікавилася літературою. У 1917 році майбутня письменниця разом із сім'єю переїхала в Україну, до селища Люботина, що на Харківщині. Тут пані Наталя працювала вчителькою. У 1924 році, коли Наталя Забіла ще вчилася в Харківському інституті народної освіти, вона надрукувала свої перші вірші. Потім все частіше її вірші стали з'являтися на сторінках багатьох українських газет та журналів. А згодом вийшли друком і перші її книжки... 

    Чимало поколінь із захватом читали й читають віршовані та прозові твори Наталі Забіли, яка по праву вважається корифеєм української дитячої літератури. Письменниця подарувала дітям майже двісті книжок. Впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть краще. Її віршики та казочки ніжні й мальовничі, цікаві й повчальні, сповнені доброго гумору й пройняті материнським теплом...

    У фонді КЗ "Публічна бібліотека" Гришковецької селищної ради є книги, в яких зібрано найкращі, найцікавіші вірші та казки Наталі Забіли. Вони призначені для читання дорослими дітям дошкільного віку і для самостійного читання - молодшим школярам.

 

Ювілейна інформинка "Дядя Олег з ніжним великим серцем"(до 100-річчя від дня народження Олега Буценя)

      "До нього завжди тягнулися серця і дорослих, і дітей. Особливо любили дядю Олега діти, мали від нього пораду й поміч. Він і шину велосипеда залюбки підкачає, і виплутає завислого між гілок змія, і казку розповість, і пісню заспіває. Бо й він щиро любив їх – білоголових і чорнявих, сумирних і одчайдушних пустунів..."

   Олег Буцень народився 1923 року в Києві. Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. "Та не так часто діється, як в дитинстві мріється", — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович. Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на фронтах Другої світової війни. Демобілізувавшись, він вступив на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві "Веселка".

       Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки, які ввійшли у книги "З ранку до вечора", "Не варто ображатись", "Так чи не так?" та інші. 

      Правда, Совість, Доброта - основні цінності, яким приділяв увагу у своїх творах письменник, що прагнув зробити внутрішній світ юного читача багатим і світлим.

У фонді КЗ "Публічна бібліотека" Гришковецької селищної ради є лише збірочка "Солодкий дощ"