Серед величезної кількості методик раннього розвитку особливе місце займає реджіо-педагогіка.
Як виникла реджіо-педагогіка?
Творцем реджіо-підходу вважають італійського психолога Лориса Малагуцці. Саме ця людина в 50-х роках ХХ століття почала впроваджувати в дитячих садах особливу методику розвитку. Психолог вважав, що кожна дитина народжується сильною і з певними здібностями, тому основне завдання дорослого - допомогти малюкові зрозуміти світ і знайти в ньому своє місце.
В основі реджіо-педагогіки лежить думка про те, що особистість дитини формується у перші роки його життя. Тому так важливо навчити дитину використовувати всі можливості і здібності, якими наділила його природа.
Один із головних принципів даної методики раннього розвитку - діти самі вибирають те, що їм подобається. При цьому педагоги повинні виступати в ролі помічників, які лише допомагають малюкам реалізувати задумане. По суті, крихти знаходяться у середовищі творчості без кордонів. А сам простір дитячого садка розділений на зони: місце, де малюк може побути наодинці зі своїми думками і зону, в якій проходять масштабні заходи.
Крім цього, у багатьох установах, які практикують реджіо-методику, обладнані так звані кімнати казок, костюмерні і творчі майстерні. Це зроблено для того, щоб навіть у дитячому садку діти відчували себе комфортно.
Ще однією особливістю даної методики розвитку є документування усіх дій дитини. Таким чином, педагоги можуть обговорювати ефективність реджіо-педагогіки, доповнюючи її свіжими ідеями та інноваціями.
«Дитина - творець самого себе», - зазначають італійські педагоги. І якщо дати йому повну свободу, дозволивши споглядати, творити, слухати і втілювати, то через деякий час ви помітите, що малюк дійсно здатний виражати себе на 100 різних мовах. Саме цю думку і намагався донести нам Лоріс Малагуцці.
Джерело: http://4mama.ua
«Реджіо-педагогіка» при формуванні у дітей
навичок навчання і читання
Особистий досвід директора департаменту
дитячої літератури видавництва "Ранок" Наталії Коваль
Концепція «100 мов дитини»
У дітей від народження сотні способів висловлюватися, пізнавати світ і створювати. Завдання дорослого – не відібрати можливості говорити цими різними мовами.
Простий приклад із мого побутового життя. Як звичайно виконуються завдання у зошитах на друкованій основі? Ручкою чи олівцем. А якщо дитина не любить малювати-з’єднувати? Їй просто нецікавий такий спосіб, що робити? Прислухатися до мови дитини. Що я і зробила й виявила, що моїй дитині (на той час) цікаво вирізати і складати. Ми успішно вивчали математику, логіку, вчилися читати через вирізання й складання. Дитині було цікаво під час наших домашніх занять, мені було легко. Разом нам було добре. От і головний принцип – дитина має почуватися комфортно й вільно у способах вираження. Писати ми почали потім, коли до цього прокинувся інтерес. І дитина знову ж сама про це сказала діями, зацікавленням.
Виконання звичних дій не так, як це робилося завжди. Справді дуже цікаво щось звичне зробити по-новому. Однозначно ви отримаєте нові відчуття, емоції, а значить – більше для себе візьмете. Бо ми запам’ятовуємо те, що проживаємо.
Знову ж, приклад. Як ви зазвичай читаєте книги з дитиною? Ви сідаєте, розкриваєте книгу, дитина поруч теж сідає, слухає, так? Як часто ви читаєте, а дитина при цьому грається, стрибає, бігає? Чи читали ви коли-небудь, створивши попередньо атмосферу читання: додали в оточення нових предметів, посадили іграшок-слухачів або усіх членів родини у коло, запалили в центрі свічку (світло при цьому вимикати не обов’язково)…
А ще після читання ми створюємо свою розповідь. Це теж придумав мій син, ще у 3 роки, коли ми тільки починали знайомитися з книжками-картинками. Ми знаходили серед іграшок того чи тих, хто, на думку дитини, схожий на героя книги і з ними малюк розказував історію… Це були неймовірні хвилини. Так само ми граємося в книжкові лабіринти. Син обирає дві іграшкові фігурки, завжди вони різні, бо середовище лабіринтів теж різне. Одну бере собі, другу дає мені, і ми змагаємося, хто з фігурок подолає швидше. І теж придумуємо історію. Продовжувати можна багато. Творіть свій простір, змінюйте його. Іноді для цього досить додати одну нову деталь.
Ви одразу подумали про велику книжкову шафу з полицями до стелі? Мова про інше. Як навчити дитину вибирати? Давати їй можливість для вибору. Ось про це і йдеться. Ви добираєте декілька книг – від 3 до 5 – на якусь тему, чи про якогось персонажа, чи з якогось способу виконання (якщо це розвивальні зошити або альбоми), чи з якоїсь активності – тут безліч напрямків. І кладете на столик дитини. Обов’язково малюк на це зверне увагу, розкладе усі книги і вибере ту, яку захоче подивитися чи щось у ній виконати. Ваше завдання – включитися у вибір. Не переконувати, а підтримати, продовжити говорити з дитиною її мовою.
Змінюватися набір може щонеділі, щомісяця. При чому не повністю, з додаванням чогось одного-двох. Зараз прекрасний вибір книг з різною ціною, різних категорій. Зрештою, ви можете навіть самі зробити книгу разом з дитиною. Як вам тут підказати їй про це? Оформіть простір фотографіями дитини, кольоровим папером, ножицями, клеєм, фломастерами, звичайним альбомом для малювання.
Скажіть дитині «зробимо сьогодні нашу книгу, хочеш, вона буде про тебе?». Якщо дитина відгукнеться, створюйте книгу її пригод. Розклейте фотографії, доберіть підписи, щоб врешті склалася цілісна історія. Оформіть малюнками. Якщо дитина захоче зробити книгу про когось іншого, ідіть у цьому напрямку.
Естетичний простір необхідна складова реджіо. Дитину мають оточувати краса і колір.
Якби не було скрутно із житловою площею, знайдіть для дитини її куточок і нехай він буде барвистим, веселим і відкритим для творчості. Там завжди у відкритому доступі мають бути фарби, альбом для малювання, олівці, кольоровий папір, пластилін і будь-які інші творчі інструменти, природні матеріали (сухе листя, квіти, палички, горішки тощо), щоб у дитини була постійна можливість насолоджуватися хвилинами творчості. Творчість розвиває внутрішній світ особистості, дозволяє йому відкритися. Для дитячого гармонійного розвитку це дуже важливо.
Свобода і правила
У реджіо-педагогіці немає сталих розкладів і фіксованого режиму. Спонтанність – один із прийомів організації розвивального навчання. Ми йдемо за цікавістю, готовністю дитини. Правда, для цього педагог має бути «озброєний» арсеналом різної наочності і способів роботи з нею. Як говорять у театральній сфері – до імпровізації потрібно готуватися. Щось схоже і тут. Але ми можемо й підказувати дитині напрямок, даючи як вибір з альтернатив. І оголошувати правила, про які потрібно домовитися. Правила, як ми доходимо спільної думки, як ми виконуємо роботу, як ми спілкуємося у колективі. Добре, якщо ці правила якось намальовані, позначені на видному місці. Коли виникає нове правило, або змінюється старе – обов’язково пояснюємо дитині, чому і для чого.
Дитина від народження талановита і унікальна. Дитина – особистість, що заслуговує на повагу й увагу. Дитина народжується з жагою до пізнання світу. Давайте ж її у цьому любити й підтримувати!
Немає коментарів:
Дописати коментар