Шановні наші користувачі!

Зимова казка в бібліотеці

Співець народного життя

До 180-річчя від дня народження 

Івана Семеновича Нечуя-Левицького

(справжнє прізвище - Левицький)

Цікаве про Івана Нечуя-Левицького

З дитинства захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя.

Знав кілька мов, серед яких, крім рідної, - російська, грецька, латина, німецька, французька, церковнослов'янська (викладав її у Богуславському духовному училищі).

У Кишиневі очолював гурток прогресивних поглядів вчителів, які на таємних зборах обговорювали гострі національні та соціальні питання. Пропагував у Кишиневі українську літературу. Потрапив під таємний нагляд жандармів. Тут написав працю "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини", в якій підкреслював те, що російська література не гірша за українську (Нечуй-Левинський любив і цінував творчість Толстого, Островського, Лєскова, Салтикова-Щедріна), а той факт, що російська література потрібна Росії, а Україні потрібна українська література.

 Категорично ставився до правопису, вважаючи, що “писати треба так, як люди говорять".

У Києві любив поговорити з людьми на вулиці, тому навіть ті, хто не читав його книжок, міг поспілкуватися особисто з письменником. Улюбленим його місцем у Києві була площа біля Михайлівського монастиря. Тут Іван Нечуй-Левицький не тільки слухав, але і записував живу українську мову.

Цінував кожну вільну хвилину, жив "за розкладом". 

Сюжет знаменитої комедії "За двома зайцями" узятий з п'єси І. Нечуя-Левинського "На Кожум'яках". А у Києві, на Андріївському узвозі, встановлено пам'ятник Голохвастову та Проні Прокопівні (у п'єсі Нечуя-Левинського персонажів звуть Евфросинья і Гострохвостий);

Нечуй-Левицький виступав проти "касти вчених", які нехтували живою народною мовою, простою, зрозумілою і образною. На цій підставі він конфліктував з професором Михайлом Грушевським; 

Останні роки життя жив у злиднях, але працював до знемоги, не шкодуючи себе. 

Помер класик української літератури в "будинку для самотніх людей", кинутий усіма, включаючи родичів, які ще в Києві забрали у нього все, навіть одяг, тому доставили великого письменника України до "божого дому" у спідній білизні. Після смерті тіло покійного протримали цілий день в "Дегтярівці" і тільки після заходу сонця, в темряві, надівши на нього чужий одяг, таємно перевезли до Софійського собору. Похований на Байковому кладовищі.

З біографії

   Народився Іван Левицький 25 листопада 1838 року в с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський район Черкаської області) в сім'ї сільського священика. Батько майбутнього класика української літератури був освіченою, прогресивних поглядів людиною, мав велику домашню бібліотеку. На власні гроші організував школу для селян, в якій його син навчився читати і писати.

     У 1847 році Іван вступив до Богуславського духовного училища, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав.
     Після училища вступає до Київської духовної семінарії, яку закінчує у 1859 році.
 
     У 1861 році вступив до Київської духовної академії. У1865 році закінчує академію із званням магістра, однак відмовляється від духовної кар'єри, зволівши викладати російську мову і літературу, історію та географію у Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеця (1867-1872), Кишинева (з 1873).

Досягнення 

• Розширив тематичні та жанрові межі, проблематику української літератури, привніс нові ідеї в методи і принципи літературного відображення повсякденності. 

• Вперше в українській літературі показав реальне життя фактично всіх верств населення: селян, робітників, поміщиків, духовенства, інтелігенції. Письменник вийшов далеко за межі тем, традиційних для української літератури того часу, створивши епічні полотна з життя і найбідніших верств населення, і аристократії, а також вперше показавши "новий тип" людини України. Не дивно, що І. Франко називав Нечуя-Левицького "великим епіком".

• Його творчість не тільки збагатила українську літературу, а й значно прискорила її розвиток. Його твори порівнювали з кращими творіннями Гоголя, Котляревського, Тургенєва, Бальзака, Золя, а за манерою подачі матеріалу - навіть з картинами Рембрандта. 

• Нечуй-Левицький залишався самобутнім, оригінальним, неповторним письменником,твори якого - "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки", "Причепа", "Хмари", "Над Чорним морем", "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський" та ін. - називають перлинами української літератури, енциклопедією народного життя, найбільш визначними творіннями національної та світової літератури.

• Першим з українських письменників розширив жанрові межі національної літератури у глобальних масштабах. 

• Його творчість представлена ​​новелами, повістями, п'єсами, романами, нарисами, есе, критичними, публіцистичними гострополемічними, а також етнографічними статтями та ін. Багато сучасних жанрів української літератури проходило етап становлення і розвитку саме у творчості Нечуя-Левицького. 

• Став першим українським письменником, хто широко висвітлив проблему національної освіти. Зокрема, у повісті "Причепа" письменник відображає згубний вплив офіційної політики русифікації "малих народів", яка в Україні реалізовувалася через народні школи та духовні установи.

• Відкрив в українській прозі не тільки новий тип героя - селянина-бунтаря, шукача правди ("Микола Джеря), але й нові явища епохи, зокрема, витоки формування робітничого класу, зростання буржуазних відносин, появу "людини нового типу", вихід на авансцену до того "невідомої" українській літературі інтелігенції.

• Набагато розширив можливості відображення психології людини. І не тільки селян, а й представників аристократії, інтелігенції, робітників, духовенства.

• Багато героїв творів Нечуя-Левицького символізують прояв українського національного характеру - письменник особливо підкреслював багатство внутрішнього світу, почуття власної гідності, самоповаги, властиві українцям.

• Повість Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", як і в часи класика, одна з найбільш популярних в сучасній Україні та світі. А вистави, поставлені за нею, незмінно збирають аншлаги. Приголомшливий успіх мав і однойменний фільм, який тільки в одному youtube за 2012 рік переглянуло більше як 113 000 чоловік. 

• Велику увагу І. Нечуй-Левицький у своїй творчості приділяв історії України.

• При цьому письменник також використовував різні жанри: казка "Запорожці", романи "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський", науково-популярні нариси "Перші київські князі", "Український гетьман Богдан Хмельницький і козацтво" та ін.

• З-під пера Івана Нечуя-Левицького вийшло чимало п'єс, які, як і його прозові твори, відрізнялися реалізмом, правдивістю і точністю у відображенні дійсності, виразністю і багатством мовних засобів, різноманітністю жанрових форм, стилістичних методів і прийомів. Найбільш яскрава драматургічна спадщина письменника представлена історичної оперетою "Маруся Богуславка", історичною драмою "В диму та полум'ї", комедіями з сучасного міського побуту "На Кожум'яках", "Голодному й опеньки м'ясо", дитячими різдвяними сценками "Попалися".

• І. Нечуй-Левицький увійшов в історію літератури і як перший перекладач Біблії українською мовою (спільно з Кулішем і Пулюєм). Книга була видана у Відні у 1903 році. Письменник перевів четверту частину Біблії. До речі, письменник хотів, щоб український варіант Біблії був перевиданий, оскільки, на його думку, редактори засмітили текст діалектизмами і русизмами. Цікаво, що видання українського тексту Біблії і продаж його в Росії були заборонені духовної цензурою.

    Літературознавці одностайно відзначають, що без творчості І. Нечуя-Левицького неможливо уявити розвиток української повісті та роману, які були вдосконалені П. Мирним, І. Франком, М. Коцюбинським та ін. 

Ці великі творці, яких знають у всьому світі, багато в чому спиралися саме на творчість Нечуя-Левицького. Навіть сьогодні до його досягнень звертаються багато хто з сучасних письменників, в тому числі зарубіжних, оскільки книги класика української літератури перекладені багатьма мовами світу, включаючи білоруську, російську, німецьку, чеську, польську, молдавську, угорську та ін.

Увічнення пам'яті

  

Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького знаходиться у відновленому пам'ятнику історії - будинку, в якому жила сім'я І. Нечуя-Левицького. Крім власне музею до меморіального комплексу відносяться "іменні" скелі Нечуя Левицького та Адама Міцкевича: "Бурлачка" і "Сфінкс", могили батька і діда письменника - священиків Стефана і Симеона Левицьких. Поруч із приміщенням музею встановлено бронзове погруддя письменника, 

а неподалік - пам'ятник Нимидорі, героїні повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря".

     На честь Івана Нечуя-Левицького названо вулиці в багатьох українських містах, у тому числі Києві, Львові, Чернівцях, Луганську, Черкасах, Харкові, Полтаві та ін.

     У 1984 р. в Києві встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку по вул. Володимирській, 42, де розміщувався літературно-мистецький клуб, в діяльності якого брав участь і Нечуй-Левицький, а також Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний та інші уславлені представники культурної еліти України.

     У Києві в 2012 році був відкритий сад з п'єс Нечуя-Левицького та Старицького.

    З 1993 року щорічно за високохудожнє втілення творчості українського національного характеру присуджується літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького.

    З 1991 року виконкомом міської ради міста Біла Церква за досягнення в галузі літератури, образотворчого мистецтва, виконавської діяльності та народних промислів присуджується 

щорічна премія імені І. С. Нечуя-Левицького.

Джерело:http://heroes.profi-forex.org/ua/nechuj-levickij-ivan-semenovich

Арт-зустріч " Вийся,вийся, голочко, вишиваю долечку"

      День працівників культури та майстрів народного мистецтва став особливим в цьому році для користувачів районної бібліотеки для дітей. Арт-зустріч, яка відбулася в цьому закладі культури,  допомогла  їм поринути у світ давнього, одного з найпоширеніших видів мистецтва  українців - вишивки.

      На початку заходу присутні ознайомились з книгами, які можуть бути корисними різним категоріям читачів:  вишивальникам-початківцям; учням і студентам під час вивчення історії декоративно - прикладного мистецтва; всім, хто хоче освоїти різні техніки вишивки, пізнати особливості орнаментів та символіки окремих регіонів України.

      Почесним гостем цього заходу була Тамара Іванівна Цаплюк - майстер народної творчості Бердичівського району, уродженка селища Гришківці. Живе спілкування з майстринею відкрило цікаві моменти з життя  Тамари Іванівни, дало можливість почути і побачити, як за допомогою лише голки і нитки на чистому полотні народжуютьться неперевершені узори. Вишиті хрестиком  рушники, ікони, картини, виставлені в залі бібліотеки, дивували і зачаровували гармонією кольорів, витонченістю.

     Інші грані  художнього  вишиваня   висвітлило відео "Майстер-клас Надії Вакуленко з Полтавщини".  Глядачів зацікавила її розповідь про використання  технік "білим по білому", "прорізний прутик", "довбанка", "солов’їні вічка", "зерновий вивід". 

   Відеорепортаж про українське народне вбрання у давнину відкрив учасникам цієї зустрічі двері  музею Івана Гончара (м.Київ).

     Музичні паузи та показ одягу з українськими національними мотивами сучасних дизайнерів створювали особливу святковість та несли естетичну насолоду і дітям , і дорослим.

       Ця культурно-мистецька година стала незабутньою бібліотечною мандрівкою  сходинками, які ведуть до вершин високого мистецтва.

      Вишивка - український етнічний бренд. Вона живе, розвивається, збагачується і незмінно залишаєтья потужним оберегом, який відображає думки, настрої та мрійливі сподівання на щасливу долю.

Знання - сонце, книги - віконце

   30 жовтня учні 1-А класу Гришковецької гімназії «відкривали» для себе Дитячу Бібліотеку. Саме тут вони вперше почули історію про "будиночок, де живуть книги", продовженням якої стали бібліотечні "лабіринти", що вели до дивовижної "шафи із зашифрованими шухлядками",  різнобарвих куточків та поличок з написами-підказками. Далі по маршруту маленьких мандрівників були зупинки: "Імперія казок", "Веселі каруселі","Острівець безпеки", "Територія юного патріота", цікавинки-інформатинки.

  Після кількох хвилин такої пізнавальної подорожі школярики налаштовуються на щире відверте спілкуваня і вже залюбки слухають віршики та уривки незвичайних пригод, відгадують загадки, виконують ігрові завдання.

   А книжечки все ваблять і ваблять... І так хочеться їх роздивитися, потримати у своїх руках, вдихнути особливий запах кожної сторіночки... Адже сучасні дитячі  видання близькі нашим дітям та й схожі на них, бо такі ж різні та непередбачувані.

   Перші враження дітей від бібліотеки теж позитивні (вони це підтверджують!).  Адже дитяча книгозбірня сьогодні - це затишний культурний простір, де можна відпочивати, спілкуватися, гратися, переглядати мультики та захоплюючі відео, брати участь у конкурсно-розважальних програмах, виставах "ТЕАТРУ КНИГИ".

    Працівники бібліотеки щиро вдячні вчителям, вихователям, батькам за сприяння в організації екскурсій дошкільнят і учнів молодших класів до нашого закладу. Після них діти активніше відвідують бібліотеку, а дитяча книга, незважаючи на новітні технології, стає хорошим другом для маленьких чомучок. Через деякий час, якщо книги підбиратимуться правильно, читання даруватиме їм радість, приємні миті, наснагу до пізнання нового і невідомого.

Бібліотека - затишний дім для зустрічі з КНИГОЮ

           Сьогодні  в учнів 1-В класу Гришковецької  гімназії  особливий день. Запланований колективний похід до Бердичівської районної бібліотеки для дітей - відбувся! Тут було багато нового і цікавого:  Бібліотечний  Світлофорик,  Правила Мудрої Сови, посвята в Читачі  і КНИГИ... З великим захопленням діти слухали, роздивлялися, запитували, спілкувалися... А головне -  вибирали собі книги самостійно! 

           Дорогі наші читачики! Бажаємо вам приємного спілкування з книгами. Нехай кожна прочитана вами сторіночка буде цікавою і корисною.