Співець народного життя

До 180-річчя від дня народження 

Івана Семеновича Нечуя-Левицького

(справжнє прізвище - Левицький)

Цікаве про Івана Нечуя-Левицького

З дитинства захоплювався творами Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя.

Знав кілька мов, серед яких, крім рідної, - російська, грецька, латина, німецька, французька, церковнослов'янська (викладав її у Богуславському духовному училищі).

У Кишиневі очолював гурток прогресивних поглядів вчителів, які на таємних зборах обговорювали гострі національні та соціальні питання. Пропагував у Кишиневі українську літературу. Потрапив під таємний нагляд жандармів. Тут написав працю "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини", в якій підкреслював те, що російська література не гірша за українську (Нечуй-Левинський любив і цінував творчість Толстого, Островського, Лєскова, Салтикова-Щедріна), а той факт, що російська література потрібна Росії, а Україні потрібна українська література.

 Категорично ставився до правопису, вважаючи, що “писати треба так, як люди говорять".

У Києві любив поговорити з людьми на вулиці, тому навіть ті, хто не читав його книжок, міг поспілкуватися особисто з письменником. Улюбленим його місцем у Києві була площа біля Михайлівського монастиря. Тут Іван Нечуй-Левицький не тільки слухав, але і записував живу українську мову.

Цінував кожну вільну хвилину, жив "за розкладом". 

Сюжет знаменитої комедії "За двома зайцями" узятий з п'єси І. Нечуя-Левинського "На Кожум'яках". А у Києві, на Андріївському узвозі, встановлено пам'ятник Голохвастову та Проні Прокопівні (у п'єсі Нечуя-Левинського персонажів звуть Евфросинья і Гострохвостий);

Нечуй-Левицький виступав проти "касти вчених", які нехтували живою народною мовою, простою, зрозумілою і образною. На цій підставі він конфліктував з професором Михайлом Грушевським; 

Останні роки життя жив у злиднях, але працював до знемоги, не шкодуючи себе. 

Помер класик української літератури в "будинку для самотніх людей", кинутий усіма, включаючи родичів, які ще в Києві забрали у нього все, навіть одяг, тому доставили великого письменника України до "божого дому" у спідній білизні. Після смерті тіло покійного протримали цілий день в "Дегтярівці" і тільки після заходу сонця, в темряві, надівши на нього чужий одяг, таємно перевезли до Софійського собору. Похований на Байковому кладовищі.

З біографії

   Народився Іван Левицький 25 листопада 1838 року в с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський район Черкаської області) в сім'ї сільського священика. Батько майбутнього класика української літератури був освіченою, прогресивних поглядів людиною, мав велику домашню бібліотеку. На власні гроші організував школу для селян, в якій його син навчився читати і писати.

     У 1847 році Іван вступив до Богуславського духовного училища, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав.
     Після училища вступає до Київської духовної семінарії, яку закінчує у 1859 році.
 
     У 1861 році вступив до Київської духовної академії. У1865 році закінчує академію із званням магістра, однак відмовляється від духовної кар'єри, зволівши викладати російську мову і літературу, історію та географію у Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеця (1867-1872), Кишинева (з 1873).

Досягнення 

• Розширив тематичні та жанрові межі, проблематику української літератури, привніс нові ідеї в методи і принципи літературного відображення повсякденності. 

• Вперше в українській літературі показав реальне життя фактично всіх верств населення: селян, робітників, поміщиків, духовенства, інтелігенції. Письменник вийшов далеко за межі тем, традиційних для української літератури того часу, створивши епічні полотна з життя і найбідніших верств населення, і аристократії, а також вперше показавши "новий тип" людини України. Не дивно, що І. Франко називав Нечуя-Левицького "великим епіком".

• Його творчість не тільки збагатила українську літературу, а й значно прискорила її розвиток. Його твори порівнювали з кращими творіннями Гоголя, Котляревського, Тургенєва, Бальзака, Золя, а за манерою подачі матеріалу - навіть з картинами Рембрандта. 

• Нечуй-Левицький залишався самобутнім, оригінальним, неповторним письменником,твори якого - "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки", "Причепа", "Хмари", "Над Чорним морем", "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський" та ін. - називають перлинами української літератури, енциклопедією народного життя, найбільш визначними творіннями національної та світової літератури.

• Першим з українських письменників розширив жанрові межі національної літератури у глобальних масштабах. 

• Його творчість представлена ​​новелами, повістями, п'єсами, романами, нарисами, есе, критичними, публіцистичними гострополемічними, а також етнографічними статтями та ін. Багато сучасних жанрів української літератури проходило етап становлення і розвитку саме у творчості Нечуя-Левицького. 

• Став першим українським письменником, хто широко висвітлив проблему національної освіти. Зокрема, у повісті "Причепа" письменник відображає згубний вплив офіційної політики русифікації "малих народів", яка в Україні реалізовувалася через народні школи та духовні установи.

• Відкрив в українській прозі не тільки новий тип героя - селянина-бунтаря, шукача правди ("Микола Джеря), але й нові явища епохи, зокрема, витоки формування робітничого класу, зростання буржуазних відносин, появу "людини нового типу", вихід на авансцену до того "невідомої" українській літературі інтелігенції.

• Набагато розширив можливості відображення психології людини. І не тільки селян, а й представників аристократії, інтелігенції, робітників, духовенства.

• Багато героїв творів Нечуя-Левицького символізують прояв українського національного характеру - письменник особливо підкреслював багатство внутрішнього світу, почуття власної гідності, самоповаги, властиві українцям.

• Повість Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", як і в часи класика, одна з найбільш популярних в сучасній Україні та світі. А вистави, поставлені за нею, незмінно збирають аншлаги. Приголомшливий успіх мав і однойменний фільм, який тільки в одному youtube за 2012 рік переглянуло більше як 113 000 чоловік. 

• Велику увагу І. Нечуй-Левицький у своїй творчості приділяв історії України.

• При цьому письменник також використовував різні жанри: казка "Запорожці", романи "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський", науково-популярні нариси "Перші київські князі", "Український гетьман Богдан Хмельницький і козацтво" та ін.

• З-під пера Івана Нечуя-Левицького вийшло чимало п'єс, які, як і його прозові твори, відрізнялися реалізмом, правдивістю і точністю у відображенні дійсності, виразністю і багатством мовних засобів, різноманітністю жанрових форм, стилістичних методів і прийомів. Найбільш яскрава драматургічна спадщина письменника представлена історичної оперетою "Маруся Богуславка", історичною драмою "В диму та полум'ї", комедіями з сучасного міського побуту "На Кожум'яках", "Голодному й опеньки м'ясо", дитячими різдвяними сценками "Попалися".

• І. Нечуй-Левицький увійшов в історію літератури і як перший перекладач Біблії українською мовою (спільно з Кулішем і Пулюєм). Книга була видана у Відні у 1903 році. Письменник перевів четверту частину Біблії. До речі, письменник хотів, щоб український варіант Біблії був перевиданий, оскільки, на його думку, редактори засмітили текст діалектизмами і русизмами. Цікаво, що видання українського тексту Біблії і продаж його в Росії були заборонені духовної цензурою.

    Літературознавці одностайно відзначають, що без творчості І. Нечуя-Левицького неможливо уявити розвиток української повісті та роману, які були вдосконалені П. Мирним, І. Франком, М. Коцюбинським та ін. 

Ці великі творці, яких знають у всьому світі, багато в чому спиралися саме на творчість Нечуя-Левицького. Навіть сьогодні до його досягнень звертаються багато хто з сучасних письменників, в тому числі зарубіжних, оскільки книги класика української літератури перекладені багатьма мовами світу, включаючи білоруську, російську, німецьку, чеську, польську, молдавську, угорську та ін.

Увічнення пам'яті

  

Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького знаходиться у відновленому пам'ятнику історії - будинку, в якому жила сім'я І. Нечуя-Левицького. Крім власне музею до меморіального комплексу відносяться "іменні" скелі Нечуя Левицького та Адама Міцкевича: "Бурлачка" і "Сфінкс", могили батька і діда письменника - священиків Стефана і Симеона Левицьких. Поруч із приміщенням музею встановлено бронзове погруддя письменника, 

а неподалік - пам'ятник Нимидорі, героїні повісті І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря".

     На честь Івана Нечуя-Левицького названо вулиці в багатьох українських містах, у тому числі Києві, Львові, Чернівцях, Луганську, Черкасах, Харкові, Полтаві та ін.

     У 1984 р. в Києві встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку по вул. Володимирській, 42, де розміщувався літературно-мистецький клуб, в діяльності якого брав участь і Нечуй-Левицький, а також Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний та інші уславлені представники культурної еліти України.

     У Києві в 2012 році був відкритий сад з п'єс Нечуя-Левицького та Старицького.

    З 1993 року щорічно за високохудожнє втілення творчості українського національного характеру присуджується літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького.

    З 1991 року виконкомом міської ради міста Біла Церква за досягнення в галузі літератури, образотворчого мистецтва, виконавської діяльності та народних промислів присуджується 

щорічна премія імені І. С. Нечуя-Левицького.

Джерело:http://heroes.profi-forex.org/ua/nechuj-levickij-ivan-semenovich